Алергічний риніт
Алергічний риніт – запальна реакція слизової оболонки носа на дію алергену, прояв полінозу. Може протікати сезонно або цілий рік. Проявляється закладеністю, набряклістю, сверблячкою і лоскотанням в носі, рясним виділенням слизу, чханням, сльозотечею, зниженням нюху. Тривалий перебіг може призводить до розвитку алергічного синуситу, поліпів у носі, отиту, носових кровотеч, стійкого порушення нюху, бронхіальної астми. Алергічний риніт широко поширений. За різними даними, цією формою алергії страждає від 8 до 12% всіх жителів Землі. Зазвичай розвивається в молодому віці (10-20 років). У старшому віці вираженість проявів може зменшитися, однак повністю пацієнти, як правило, не виліковуються.
Класифікація алергічного риніту
Виділяють дві основні форми захворювання: Сезонні алергічний риніт. Найбільш поширена форма. Зазвичай маніфестує в молодому віці. Симптоми хвороби з'являються в певну пору року і найчастіше обумовлені контактом з пилком певних рослин. Цілорічний алергічний риніт. Страждають переважно жінки зрілого віку. Симптоми захворювання виражені протягом усього року або періодично виникають незалежно від сезону. Хвороба викликається алергенами, Які постійно присутні в навколишньому середовищі.
Сприятливі фактори та причини розвитку
Зазвичай алергічний риніт розвивається у людей із спадковою схильністю до алергічних захворювань. У сімейній історії пацієнтів часто згадується бронхіальна астма, алергічна кропив'янка, дифузний нейродерміт та інші атопічні захворювання, якими страждав один або кілька членів сім'ї. Найчастіша причина розвитку сезонного риніту алергічної етіології – пилок трав (сімейство лободових, складноцвітих, злакових) і дерев. У деяких випадках сезонний алергічний риніт викликається спорами грибів. Нерідко хворі вважають, що захворювання викликається тополиним пухом. Однак, насправді риніт зазвичай провокується пилком рослин, цвітіння яких збігається за часом з появою тополиного пуху. Сезонність захворювання залежить від кліматичних особливостей регіону і рік від року практично не змінюється. Цілорічний алергічний риніт виникає при постійному контакті з частинками епідермісу тварин, різними хімічними сполуками і побутовим пилом.
Симптоми алергічного риніту
Для алергічного риніту характерні тривалі напади чхання, що виникають ранком і в момент контакту з алергеном. Через безперервний свербіж пацієнти постійно чухають кінчик носу, від чого з часом на спинці носу іноді з'являється поперекова складка. Постійна закладеність носа при розвитку алергічного риніту призводить до того, що пацієнти дихають переважно ротом. Алергічний риніт супроводжується виділенням з порожнини носу рідкого характеру, сльозотеча і неприємні відчуття в очах. Хронічні застійні процеси призводять до зниження нюху і втрати смакових відчуттів.
Слизова порожнини носу при алергічних ринітах бліда і пухка. Гіперемії і лущення шкіри в області ніздрів не спостерігається. У деяких випадках відзначається почервоніння кон'юнктиви. Зміни глотки для цього захворювання НЕ характерні, але іноді відзначається незначна або помірна гіперемія. Цілорічний алергічний риніт часто ускладнюється вторинною інфекцією, обумовленою закупоркою придаткових пазух через набряк слизової. Можливий розвиток отиту або синуситів. При сезонному риніті подібні ускладнення виникають вкрай рідко. При довгостроковому перебігу захворювання нерідко розвиваються поліпи слизової носової порожнини, які ще більше закупорюють отвори придаткових пазух, утруднюючи дихання і посилюючи важкість перебігу супутніх синуситів.
Діагностика алергічного риніту
У процесі постановки діагнозу сезонного алергічного риніту велике значення має докладний збір анамнезу. Відзначається періодична маніфестації симптомів захворювання, пов'язана в часі з періодом цвітіння певних дерев і трав. При діагностиці цілорічного алергічного риніту анамнестичні дані мають меншу цінність. Частий контакт з алергеном призводить до того, що симптоми алергічного риніт виражені постійно, тому встановити, який саме алерген послужив причиною захворювання, зазвичай не представляється можливим. Іноді алергічна реакція на певні подразники проявляється рядом відмінностей у клінічній картині хвороби, що дозволяє попередньо визначити характер алергену. Найпростішим тестом, що дозволяє точно визначити причину алергії, є шкірна проба. Дослідження засноване на зв'язуванні подразника з тучними клітинами. Алергічна природа риніту підтверджується при виявленні кількості еозинофілів в аналізі крові і назального мазка. Збільшення кількості нейтрофілів в аналізах крові і виділень з носової порожнини свідчить про приєднання вторинної інфекції. Можливе проведення іммуносорбентного аналізу з ферментною міткою для визначення рівня антитіл, що виробляються до певних алергенів.
Профілактика алергічного риніту
Єдина дійсно ефективна профілактична міра при алергічних риніті – як можна більш повне усунення контакту з алергеном, який став причиною розвитку захворювання. При алергічних ринітах, викликаних клітинами шкіри тварин необхідно видалити з будинку тварину, при алергії, спровокованій пилком трав і спорами грибів, буде потрібна зміна місця проживання або установка повітряних фільтрів в приміщенні. Пацієнтам з алергічним ринітом, зумовленим пиловим мікрокліщем, слід забезпечити знижену вологість повітря в квартирі, видалити з будинку портьєри і килими, закрити подушки, матраци та ковдри пластиковими чохлами. Всім хворим з алергічним ринітом рекомендується виключити контакти з неспецифічними дратівливим речовинами (тютюновим димом, різким запахом, вапняним пилом).
Лікування алергічного риніту
Терапія при алергічних ринітах визначається тяжкістю та формою захворювання. При легкому алергічному риніті призначають антигістамінні препарати або інтраназальні глюкокортикоїди. При важкому алергічному риніті і захворюванні середнього ступеня тяжкості основним терапевтичним засобом стають інтраназальний глюкокортикоїд в поєднанні з препаратами антагоністів лейкотрієнів або антигістамінними засобами. Пацієнтам не рекомендують зловживати судинозвужувальними препаратами місцевої дії, через небезпеку розвитку залежності від цих препаратів. Пацієнтам з деякими формами алергічного риніту рекомендують дотримуватися спеціальної дієти. Так, наприклад, хворі з алергією до пилку ліщини повинні виключити з раціону фундук і лісові горіхи, пацієнти з алергічним ринітом, спричинений пилком берези – яблука і т.д. Дієта обумовлена можливістю перехресного реагування. При наявності протипоказань до прийому лікарських засобів і недостатньому ефекті лікування можлива гіпосенсібілізація до певних алергенів. Лікування полягає у веденні під шкіру пацієнта поступово збільшуючи дозу екстракту алергену. Повний курс десенсибілізації триває від 3 до 5 років. Ін'єкції алергенів проводяться один раз на 1-2 тижні. Через небезпеку розвитку анафілактичної реакції за пацієнтом спостерігають протягом 20 хвилин після ін'єкції. Можлива місцева реакція на введення, яка проявляється у вигляді ущільнення або еритеми. Десенсибілізація протипоказана при важкій бронхіальній астмі та ряді серцево-судинних захворювань.При неефективності консервативних методів лікування алергічного риніту та його наполегливому перебігу можливе проведення хірургічного втручання на носових раковинах – вазотомії. Операція проводиться чрезносовим доступом під місцевою анестезією.